8.4.а. Політичний вимір Болонського процесу

 

Одним із глобальних чинників розвитку вищої освіти, що актуалізується протягом останніх десятиліть, стало масове прагнення населення до вищої освіти. Частка випускників загальноосвітніх шкіл, які претендують на вступ до ЗВО, порівняно з кінцем 80-х років минулого століття виросла більше, ніж у три рази. Отже, незалежно від соціального походження й майнового стану абсолютна більшість молодих людей розглядають здобуття вищої освіти як актуальну потребу, право, а багато в чому – і як життєву необхідність. Це, безумовно, свідчить про принципово нову ситуацію в освітній сфері: про принципові зміни місії вищої освіти, структури систем вищої освіти, освітніх програм, тобто про зміну не тільки кількісних, але й якісних характеристик вищої освіти.

Серед офіційних даних, які можуть підтвердити факт масовізації вищої освіти– дані, представлені Інститутом статистики ЮНЕСКО (The UNESCO Institute for Statistics (UIS)). В статистичних таблицях UIS подано показники динаміки росту вищої освіти за останні 30 років. За даними ЮНЕСКО попит на вищу освіту збільшився з 68 мільйонів студентів у 1991 році до 100,8 млн. у 2000 році, 164,582 млн. у 2009 році та 223,671 млн. у 2018 р.[1]. Традиційними лідерами в кількісних показниках систем вищої освіти до початку ХХІ ст. були Північна Америка та Західна Європа. Сьогодні найбільша кількість студентів навчається у Східній Азії та країнах Тихоокеанського регіону (див. табл. 3.4).

Таблиця 3.4

Кількісні характеристики студентських контингентів в окремих країнах та геополітичних регіонах (всі рівні вищої освіти, чоловіки і жінки) (UIS, 2021)

Країна/регіон

Кількість студентів

(у млн.)

2005

2010

2014

2017

2018

Україна

2,604

2,635

2,146

1,667

1,614

Росія

9,003

9, 330

6,999

6, 182

5, 886

Польща

2,118

2, 148

1,762

1,600

1, 550

Центр. та Східна Європа

19, 495

21,233

19,987

19,508

19,393

Німеччина

2,780

2,912

3,043

3,091

Франція

2, 187

2, 173

2,388

2,480

2,532

Великобританія

2,287

2,415

2,352

2,387

2,431

США

20,428

19,700

19,288

19,014

Північ. Америка та Європа

50,407

55,535

51,905

49,653

49,539

Китай

20,601

31,047

41,924

44,127

44, 935

Індія

11,177

20, 740

30,305

33,374

34,337

Індонезія

3,662

5,001

6,463

7,994

8,037

Східна Азія та Тихоокеанський регіон

41,550

55,505

69,861

72,749

72,378

Бразилія

4,572

6,929

7,542

8,319

8,571

Аргентина

2,082

2,520

2,768

3,061

3,140

Чилі

663

987

1,174

1,236

1,239

Латинська Америка

16,092

22,074

25,529

28,023

27,996

Всього у Світі

139,578

177,684

212,931

222,657

223,671


Показники, представлені у таблиці 3.4, підтверджують домінування країн Східної Азії та Тихоокеанського регіону, передусім Китаю, Індії та Індонезії, у розвитку студентських контингентів закладів  вищої освіти з початку ХХІ ст.

Таблиця 3.5

Відсоток населення що здобуває вищу освіту за групами країн відповідно до рівня ВВП на душу населення (World Bank Income Groups) (UIS, 2021)

Групи країн

Відсоток населення, що здобуває вищу освіту за роками

2005

2010

2014

2017

2018

Країни з низьким доходом

5,48

8,00

9,06

8,75

8, 88

Країни з доходом нижче середнього

12,93

17,96

22,79

23,92

24,81

Країни з середнім доходом

19,56

25,32

33,04

35,18

36,34

Країни з доходом вище середнього

27,10

33,37

46,64

51,05

53,04

Країни з високим доходом

66,02

73,18

75,03

76,46

75,10

Серед найбільш важливих чинників зростання попиту на вищу освіту експерти визначають потреби соціально-економічного розвитку сучасного суспільства, яке вимагає все більш високо кваліфікованої робочої сили. Доказ такого судження знаходимо у таблиці 3.5, у якій відображено відсотки населення, що здобуває вищу освіту у різних групах країн відповідно до рівня ВВП на душу населення.

Іншими чинниками, що повинні бути взяті до уваги, є, на нашу думку, такі: зростання сегментів населення сучасного суспільства (так званий середній клас), які вважають вищу освіту необхідною умовою для досягнення життєвого успіху, зростання участі жінок у економічному житті країни, зростаюча тенденція до забезпечення загального доступу до вищої освіти як чинник забезпечення соціальної справедливості й соціальної рівності в суспільстві.

Головним механізмом забезпечення соціальної справедливості в освіті, що сприяє зростанню її масовості, виступає політика рівності освітніх можливостей. Вона реалізується шляхом застосування таких підходів: повна або часткова безоплатність освіти, субсидії та позики на освіту, пільги певним категоріям громадян, державна система перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів, грантова підтримка талановитої молоді тощо.

Особливих успіхів у забезпеченні соціальної справедливості в освіті досягли країни Західної та Північної Європи, в яких навчання у вищій школі є практично безкоштовним, тобто доступним для всіх громадян країни. Так, наприклад, у Німеччині фінансова підтримка студентів, здійснювана в межах Федерального закону про стимулювання освіти, прийнятого ще в 2001 році, також забезпечується спільно федеральним центром (65 %) і землями (35 %). У Нідерландах, окрім подібних соціальних програм, спрямованих на підвищення рівності освітніх можливостей, до недавнього часу впроваджувалася система студентських позик, що стимулює успішність. Така система заснована на принципі: «позика – потім стипендія». Студенти отримують фінансову допомогу спочатку у формі позики, що перетворюється на стипендію, яку не потрібно повертати, якщо вони виконали вимоги програми. У скандинавських країнах при наданні державної підтримки на навчання враховується як успішність, так і матеріальне становище студента, при цьому загальна тенденція полягає у наданні пріоритету останньому. Головний аргументом за таких умов є те, що малозабезпечені студенти змушені більше часу витрачати на підробіток і тому не можуть так добре вчитися, як студенти з більш забезпечених сімей.

Масовізації освіти слугує і практика створення так званих відкритих університетів, що існують сьогодні як у розвинених країнах, так і в тих, що розвиваються. У кожному з таких ЗВО отримують вищу освіту десятки й навіть сотні тисяч вихідців із демократичних верств населення, дорослі люди, що поєднують роботу й навчання. Відкритого масового характеру надають вищій освіті й Інтернет технології, які уможливлюють багатоканальний характер отримання інформації, обмін нею з кращими університетами світу, утворення навчальних і дослідницьких мереж, що об’єднують експертів незалежно від країни та регіону проживання. Вартою уваги є ініціатива провідних університетів світу щодо створення Відкритого простору освіти ‒ безкоштовного оприлюднення своїх наукових досягнень у мережі Інтернет з метою забезпечення більш широкого доступу до нових знань, популяризації освіти й науки в усьому світі.

Процес масовізації вищої освіти в умовах суспільства знань безпосередньо пов’язаний також із реалізацією принципів неперервної освіти, оскільки відбувається значне прискорення росту інформаційних ресурсів, дуже швидко оновлюються професійні знання, що унеможливлює одноразове отримання вищої освіти: одного разу й на все життя. Підкреслимо, що міжнародна спільнота вже протягом більше п’ятдесяти років здійснює активні зусилля щодо розробки концепції неперервної освіти. Під егідою ЮНЕСКО вже в кінці 60-х років була створена міжнародна комісія, яка підготувала в 1971 році фундаментальну працю «Навчатися бути. Світ освіти сьогодні і завтра». Комісія сформулювала основні принципи оновлення освітніх систем, провідним із яких став принцип неперервності освіти. У 70-ті роки ХХ ст. з’явився новий підхід до трактування цього принципу, що було викладено в концепції «суспільства, що навчається». Сутність такого підходу полягала в розширенні розуміння поняття неперервності, у включенні в нього всіх видів формальної, неформальної та інформальної освітньої діяльності.

На початку ХХІ ст. в контексті реалізації Лісабонської стратегії розвитку освіти (програма «Освіта та професійна підготовка 2010») експертами ЄС було розроблено нове розуміння сутності, цілей, принципів, змістових характеристик та критеріїв ефективності системи неперервної освіти в європейському регіоні, що відповідають завданням його перетворення на регіон із найбільш конкурентноздатною та динамічною економікою, побудованою на знаннях, здатною до стабільного росту, що має найкращу у світі якість робочих місць та найвищий рівень соціальної єдності суспільства.

За визначенням Комісії ЄС з питань освіти і культури неперервна освіта повинна включати всі види навчальної діяльності, що здійснюються протягом життя, з метою вдосконалення знань, навичок та компетентностей у межах особистісної, громадянської, соціальної та професійної перспективи людини.

Сучасна стратегія розвитку європейської системи неперервної освіти побудована на таких принципах:

  • розвиток партнерства всіх зацікавлених сторін: дійові особи як у системах формальної освіти так і поза їх межами повинні співробітничати у здійсненні освітньої діяльності;
  • урахування освітніх потреб кожного реального або потенційного студента, наряду з урахуванням освітніх потреб організацій, громад, суспільства в цілому та ринку праці;
  • забезпечення системи освіти адекватною ресурсною базою, справедливий та прозорий розподіл ресурсів;
  • пристосування освітніх можливостей до потреб та інтересів студентів;
  • забезпечення доступності освіти шляхом розвитку освітньої пропозиції для навчання кожного в будь-якому місці та в будь-який час;
  • урахування результатів неформальної та інформальної освіти;
  • створення в суспільстві культури освіти шляхом розвитку освітньої пропозиції, зростання рівнів участі громадян у системі неперервної освіти, стимулювання росту попиту на освіту;
  • утворення механізмів забезпечення якості неперервної освіти, її оцінки й моніторингу з метою забезпечення її постійного зростання та удосконалення.

Достатньо суперечливим результатом масовізації вищої освіти є розширення участі у цьому процесі приватного сектора ринку освітніх послуг. Приватні коледжі та університети виросли кількісно і якісно в тих частинах світу, де традиційно домінував державний сектор, наприклад, в Латинській Америці та Східній Європі. Суперечливість цього явища ми вбачаємо у тому, що, з одного боку, приватні навчальні заклади дозволяють максимально розширити освітню пропозицію, а з іншого, за висновком міжнародних експертів, зумовлюють зниження загального рівня якості вищої освіти.

Нарешті, важливим проявом і, разом із тим, наслідком масовізації вищої освіти є університизація ЗВО і диференціація типів університетів. Університизація є засобом перетворення в університети спеціалізованих ЗВО, передусім педагогічних і технічних коледжів та інститутів. Такі процеси відбулися протягом останніх десятиліть у багатьох країнах світу. Основна мета цих перетворень полягає в підвищенні статусу вишу, його привабливості для клієнтів, рівня фінансової підтримки з боку інвесторів (як урядових, так і приватних). Диференціація типів університетів пов’язана передусім із диверсифікацією потреб клієнтів ЗВО. Другою причиною розвитку такої тенденції є ускладнення в період розвитку високих технологій багатьох видів професійної діяльності, для яких вища освіта стала абсолютно необхідною. Відбувається утворення та розвиток дослідницьких, навчальних, віртуальних, корпоративних, підприємницьких, розподілених по території, мережевих, національних, регіональних, міжнародних тощо університетів.

На завершення розгляду проблем масовізації вищої освіти відзначимо можливі ризики, що несе із собою цей процес. Експерти одноголосно говорять про небезпеку зниження якості вищої освіти в умовах перетворення її з елітарної на масову. Об’єктивною підставою такого зниження є дефіцит ресурсної бази вищої освіти в умовах масовізації. Певною, хоча і частковою відповіддю на таку тенденцію є диверсифікація структури вищої освіти та професіоналізація навчальних програм вишів.

Питання для самопідготовки:

1) Ознайомтесь з джерелами, у яких подано визначення основоположних понять теми. Укладіть термінологічну таблицю, у якій слід відобразити наявність чи відсутність консенсусу щодо трактування відповідного поняття у європейській та, зокрема, українській науковій громаді у галузі соціології освіти, філософії освіти, педагогіки вищої школи, економіки освіти.

2) Схарактеризуйте прояви інтернаціоналізації Вашого університету. Укладіть порівняльну таблицю, у якій випишіть плюси та мінуси інтернаціоналізації Вашого вишу.

3) Порівняйте впливи інтернаціоналізації на розвиток вищої освіти в країнах ЄС та в Україні.

4) Поясніть причини масифікації вищої освіти в Україні, в країнах Західної Європи та США, країнах Східної Азії та Тихоокеанського регіону, Латинської Америки. 

5) Доведіть наявність або відсутність університетів світового класу в Україні на основі критеріїв, поданих у матеріалах даної лекції, взявши за основу показники діяльності одного з кращих вітчизняних університетів.



[1] The UNESCO Institute for Statistics (UIS) (2021). Higher education. URL: http://uis.unesco.org/en/topic/higher-education