8.3. Етапи розвитку Болонського процесу

Виокремлення етапів розвитку Болонського процесу здійснюємо з урахуванням значимих подій, що слугували його меті ‒ утворенню Європейського простору вищої освіти.

Підготовчий (передісторичний) етап (1997-1998 рр.)

Мета етапу: розробка ідеологічних засад, основоположних стратегічних напрямів та підготовка законодавчого забезпечення розвитку нової освітньої політики європейського регіону. Основоположні події етапу:

  • підписання Лісабонської Конвенції (11.04.1997) про визнання кваліфікацій, що стосуються вищої освіти в європейському регіоні: визначення основних термінів, що стосуються вищої освіти; основні принципи оцінки кваліфікації; визнання кваліфікацій біженців та переміщених осіб; механізми  визнання (Конвенція, 1997) [1];
  • підписання Сорбонської декларації (Sorbonne declaration) щодо формування ЄПВО (25.05.1998); міжнародне визнання ВО, пов'язане з прозорістю і легкістю розуміння дипломів, ступенів і кваліфікацій; орієнтація на двоступеневу структуру ВО (бакалавр, магістр); використання системи кредитів (ECTS);  міжнародне визнання першого ступеня вищої освіти (бакалавр); надання випускникам першого ступеня права вибору подальшого навчання, підготовленість магістрів і докторів до науково-дослідницької діяльності [2];
  • підписання Великої Хартії університетів (Magna Charta Universitatum), в якій визначено основні етичні та академічні принципи функціонування закладів вищої освіти в сучасних умовах. Підписання відбулося 25.05.1998 під час урочистостей, присвячених 900-річчю Болонського університету, ректори 430 університетів підписали Велику хартію [3].

Перший (болонський) етап (1999 – 2000 рр.)

Мета етапу: визначення основних завдань утворення Європейського простору вищої освіти як пріоритету нової освітньої політики європейського регіону.

Пріоритет етапу полягав у здійсненні структурних реформ систем вищої освіти з метою досягнення зрозумілості і прозорості їх діяльності. Основоположною подією етапу стало підписання 19 червня 1999 р. на саміті міністрів освіти 29 європейських країн у Болоньї від імені урядів відповідних країн Болонської декларації (The Bologna Declaration) [4] – акту, яким країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та підходи до визначення національних стандартів систем вищої освіти і домовилися про створення Європейського простору вищої освіти до 2010 року. У Декларації було визначено ключові завдання інтеграційного процесу у сфері вищої освіти:

1. Впровадження двоциклової системи (бакалавр, магістр).

2. Перехід до Європейського кредитно – трансферної  системи (ECTS).

3. Забезпечення якості вищої освіти.

4. Створення привабливого іміджу європейської вищої освіти.

5. Сприяння мобільності студентів і викладачів.

6. Сприяння працевлаштуванню випускників на європейському ринку праці.

Другий (празький) етап (2001 – 2002 рр.)

Мета етапу: розширення європейської інтеграції у сфері вищої освіти поза межі ЄС, сприяння розвитку системи неперервної освіти, тобто навчання впродовж життя.

Особливістю етапу стало урізноманітнення напрямів реформування систем вищої освіти: крім структурних реформ запроваджуються реформи змісту освіти, культури навчального процесу, управлінської та фінансової сфер діяльності ЗВО. Основоположною подією другого етапу є саміт міністрів освіти країн Болонського клубу у Празі (18-19 травня 2001 р.). На саміті відбулося підписання Празького комюніке (Prague Communiqué) [5], на якому було уточнено завдання розвитку ЄПВО: до шести пріоритетів освітньої політики, визначених у Болонській декларації, було додано ще три, а саме:

1. Розвиток навчання впродовж життя.

2. Забезпечення автономності університетів та розвитку студентського самоврядування.

3. Забезпечення позитивного іміджу Європейського простору вищої освіти в усьому світі.

Пріоритетами реформ, проголошеними на Празькому саміті, стали такі:

  • запровадження компетентнісного підходу до визначення змісту та результатів освіти;
  • розробка та запровадження гнучких навчальних програм та освітніх траєкторій;
  • законодавче забезпечення взаємовизнання освітніх кваліфікацій та циклів навчання у інших країнах, розвиток мобільності студентів;
  • реформа фінансування: диверсифікація джерел фінансування ЗВО, запровадження таких інструментів, як платня за навчання, конкурсні гранти, кредити на навчання тощо;
  • реформа управління ЗВО: розширення університетської автономії, розвиток стратегічного партнерства з бізнесовими структурами, підвищення відповідальності закладу освіти за досягнуті результати.

Третій (берлінський) етап (2003 – 2004 рр.)

Мета етапу: розвиток інтеграційних процесів у сфері наукових досліджень; привернення уваги академічного товариства до проблем якості європейської вищої освіти.

Особливістю етапу стало визначення трьох пріоритетних напрямів реалізації стратегічних завдань двох попередніх декларацій: розробка спільних критеріїв оцінювання якості освіти, впровадження двоступеневої освітньої системи бакалавр – магістр та взаємне визнання країнами-учасниками цих ступенів. Основоположною подією третього етапу стало проведення Берлінського саміту міністрів освіти країн Болонського клубу (20.09.2003 р.) та підписання Берлінського комюніке (Berlin Communiqué) [6].

До сформульованих у Болонській декларації та Празькому комюніке завдань розвитку Болонського процесу у Берліні було додане ще одне – десяте: побудова єдиного європейського простору вищої освіти та наукових досліджень, що слугують двома опорами фундаменту суспільства знань. Додатковим пріоритетом документ називає включення докторських студій як третього, освітньо-наукового циклу вищої освіти. Вказано на необхідність поширення загальноєвропейських вимог і стандартів на докторські ступені; Запропонована формула триступеневої вищої освіти (3-5-8).

Четвертий (бергенський) етап (2005 – 2006 рр.)

Мета етапу: розробка механізмів реалізації завдань розвитку ЄПВО, узгоджених на попередніх етапах

Особливість етапу полягає в укоріненні  інновацій шляхом розробки та апробації конкретних механізмів реалізації завдань розвитку ЄПВО (національних рамок кваліфікацій, національних систем забезпечення якості ВО, ECTS тощо). Основоположною подією четвертого етапу став Бергенський саміт (20.05.2005 р.), результатом якого стало підписання Бергенського комюніке (The Bergen Communiqué) [7], у якому сформульовано такі ініціативи:

  • розробка національних рамок кваліфікацій, та узгодження їх з вимогами Європейського простору вищої освіти;
  • створення національних систем забезпечення якості освіти, що узгоджуються із стандартами та рекомендаціями Європейської мережі забезпечення якості (ENQA) (створення внутрішньої (університетської) та зовнішньої (національної) структур забезпечення якості, агенцій із забезпечення якості);
  • визначення ступенів та періодів навчання (запровадження додатку до диплому європейського зразка, визнання спільних дипломів);
  • забезпечення соціального виміру Європейського простору вищої освіти, підтримка студентів у фінансово-економічному, консультативно-педагогічному аспектах.

П'ятий (лондонський) етап (2007 – 2008 рр.)

Мета етапу: подальший розвиток механізмів реалізації болонських реформ, узгодження наднаціональних цілей та національних пріоритетів розвитку вищої освіти.

Особливість етапу полягала у спрямуванні освітньої політики на подолання перешкод, недоліків, негативного ставлення академічної громади та широкого кола стейкхолдерів до Болонського процесу, розвиток соціального виміру вищої освіти, підвищення рівня громадського контролю за забезпеченням соціальної справедливості у сфері освіти. Основоположною подією етапу став Лондонський саміт, у комюніке якого (The London Communiqué) [8]зазначено такі пріоритети подальшого розвитку ЄПВО:

1. Розвиток мобільності. Подолання перешкод: міграційні обмеження, невизнання дипломів, недостатнє фінансове заохочення, негнучкий механізм виплати допомоги.

2. Структура ступенів. У більшості країн запроваджено три­циклову структуру ступенів, зросла доступність другого та третього циклів навчання, запроваджено елементи гнучких освітніх траєкторій

3. Визнання дипломів та працевлаштування. Створення, запровадження та розвиток Національної рамки кваліфікацій (НРК – NQF). Запровадження Додатку до диплома європейського зразка (Diploma Supplement). “Працевлаштування – це вміння отримати роботу, зберегти її і бути спроможним вільно почуватися на ринку праці”.

4. Освіта впродовж життя. Створення та розвиток національної системи (рамок) кваліфікацій впродовж життя (LLL NQF); Визнання попередніх етапів навчання (APL).

5. Забезпечення якості. Координація діяльності Європейської мережі (ENQA) та Європейського реєстру агенцій із забезпечення якості (EQAR); Проведення регулярних (щорічних) Форумів із забезпечення європейської якості вищої освіти.

6. Третій цикл / Докторантура. Вдосконалення процесу обміну досвідом організації програм третього циклу.

7. Соціальний вимір. Збір інформації, підготовка взірця націо­нального плану заходів, допомога в підготовці національних планів.

Глобальний вимір. Реалізація стратегії «Європейський простір вищої освіти у глобальному вимірі» (2007 р.). Забезпечення якості відповідно до вимог Посібника OECD/UNESCO з акцентом на: а) покращення подачі інформаційних матеріалів про ЄПВО; б) вдосконалення процесу визнання.

9. Збір інформації. Розробка Євростатом та Євростудентом системи індикаторів та способів інформування про поступ в сфері соціального виміру (справедливість, працевлаштування), мобільності викладачів та студентів всіх країн-учасниць Болонського процесу. Регулярне звітування.

10. Оцінювання. Аналітичні звіти з проблем мобільності, глобального та соціального вимірів Болонського процесу. («Погляд ззовні: Болонський процес в глобальному оточенні», «Дослідження в університетах прикладних наук: умови, досягнення та перспективи»); національні звіти.

Шостий  (льовенський) етап (2008 – 2009 рр.)

Мета етапу: розвиток неперервної освіти, забезпечення соціальної справедливості в освіті, активізація участі ЗВО у розвитку національних інноваційних систем

Особливістю етапу стало вирішення проблем розвитку ВО в умовах глобальної фінансово-економічної кризи, зокрема, погіршення фінансування ВО в умовах кризи.

Основними подіями етапу стали:  Льовенський саміт (28-29 квітня 2009 р.), у процесі якого було прийнято  Комюніке «Болонський процес у період до 2020 року – ЄПВО у новому десятилітті» (Leuven and Louvain-la-Neuve Communiqué) [9] та Будапештсько-Віденський ювілейний саміт (12 березня 2010 р., результатом якого стало прийняття Декларації про Європейський простір вищої освіти (Budapest-Vienna Declaration) [10]. У Декларації було офіційно проголошено створення Європейського простору вищої освіти. Засвідчено, що ЄПВО ґрунтується на довірі, співпраці між державними установами, вишами, студентами і викладачами  разом з роботодавцями, агенціями із забезпечення якості вищої освіти, міжнародними організаціями і європейськими установами, повазі до розмаїтості культур, мов і систем вищої освіти.

Будапештсько-Віденський ювілейний саміт ознаменував завершення першого періоду розвитку ЄПВО та проголосив  початок другого, який здійснювався протягом 2010-2020 рр.

Сьомий (Бухарестський) етап (2010 – 2012 рр.)

Мета етапу: сприяння розвитку академічної мобільності, удосконалення механізмів гарантування якості вищої освіти.

Головною подією етапу став Бухарестський саміт (26-27 квітня 2012 р.), на якому було прийнято Комюніке «Максимальне використання нашого потенціалу: консолідація Європейського простору вищої освіти» (Bucharest Communiqué) [11]та розроблено стратегію розвитку мобільності в Європейському просторі вищої освіти на період до 2020 року «Мобільність для вдосконалення освіти» (Mobility for Better Learning) [12];

Основними ідеями, сформульованими у Бухарестському комюніке є: підвищення готовності випускників до працевлаштування шляхом реформування освітніх програм; покращення можливостей працевлаштування шляхом розвитку взаємин з працедавцями і підприємцями; розробка механізмів гарантування якості ВО і визнання дипломів (ECTS, Додаток до диплома); поширення досвіду країн-учасниць ЄПВО щодо імплементації національних рамок кваліфікацій; розробка та використання «Керівництва по визнанню зарубіжних кваліфікацій» у ЄПВО; розширення Європейського реєстру агенцій забезпечення якості.

Восьмий (Єреванський) етап (2013-2015 рр.)

Метою етапу стало запровадження європейського виміру забезпечення якості вищої освіти шляхом розробки та затвердження нової редакції Стандартів та рекомендацій забезпечення якості у ЄПВО, побудованої на засадах студентоцентризму; розширення соціального виміру вищої освіти у ЄПВО та  надання їй більшої інклюзивності.

Головною подією етапу став Єреванський саміт (1415 травня 2015 р.), у комюніке якого було сформульовано такі пріоритети подальшого розвитку ЄПВО:

  • Продовження та розвиток співробітництва у сфері ЗЯВО прийняття нової редакції «Стандартів та рекомендацій забезпечення якості у ЄПВО»;
  • Сприяння забезпеченню працевлаштуванню випускників вишів упродовж їх професійної карєри (врахування швидко змінюваних умов ринку праці);
  • Підвищення рівня інклюзивності систем вищої освіти: врахування  потреб диверсифікованих навчальних контингентів упродовж життя, розвиток мобільності усіх категорій студентів, зокрема майбутніх учителів;
  • Продовження структурних реформ у ВО з метою забезпечення прозорості, визнання дипломів, розвитку практики подвійних дипломів (Yerevan Communiqué) [13].

Дев᾿ятий (Паризький) етап (2015- 2018 рр.)

Метою етапу стало розкриття повного потенціалу ЄПВО, подальше просування запровадження Болонського процесу, досягнення якого можна сформулювати формулою «мобільність – порівнюваність – прозорість – якість – привабливість – академічна свобода – доброчесність ‒ інституційна автономія».

У Паризькому комюніке (Paris Communiqué), прийнятому на саміті, досягнення Болонського процесу було сформульовано таким чином: «Ми побудували дещо унікальне: Європейський простір вищої освіти (ЄПВО), в якому цілі та механізми їх реалізації узгоджуються на європейському рівні, а потім запроваджуються в національних освітніх системах і закладах вищої освіти. Це простір, де уряди, заклади вищої освіти і стейкхолдери разом формують ландшафт вищої освіти; що демонструє, чого можуть досягти спільні зусилля й постійний діалог між урядами та сферою вищої освіти. Через ЄПВО ми проторували шлях для широкомасштабної студентської мобільності та покращили не лише порівнюваність і прозорість наших систем вищої освіти, а й підвищили їх якість і привабливість. ЄПВО сприяє взаєморозумінню й довірі та посилює співпрацю між нашими системами вищої освіти. Академічна свобода і доброчесність, інституційна автономія, участь студентів і працівників у врядуванні вищої освіти та громадська відповідальність вищої освіти й за вищу освіту становлять основу ЄПВО» [14].

Щоб розкрити повний потенціал ЄПВО та забезпечити виконання ключових Болонських зобов’язань, оголошено запровадження структурованого підходу колегіальної експертної підтримки на основі солідарності, співпраці та взаємного навчання. У 2018-2020 рр. тематичні експертні групи фокусуватимуться на трьох ключових зобов’язаннях, вирішальних для посилення й підтримки якості та співпраці всередині ЄПВО:

- трициклова система, сумісна із загальною рамкою кваліфікацій ЄПВО та ступенями першого і другого циклів, заснованими на ЄКТС,

- відповідність Лісабонській Конвенції про визнання,

- забезпечення якості у відповідності із «Стандартами та рекомендаціями щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти» (Paris Communiqué, 2018).

Десятий (Римський) етап (2018 – 2020 рр.)

Метою етапу стало підведення підсумків другого періоду розвитку ЄПВО та визначення подальших перспектив його розвитку як «простору, де студенти, працівники та випускники можуть вільно пере­суватися, вчитися, викладати й проводити дослідження. ЄПВО буде пов­ною мірою поважати фундаментальні цінності вищої освіти та демокра­тії і верховенства права. Він буде заохочувати критичне мислення, обмін знаннями та розширить можливості, що пропонуються розвитком технологій для навчання й викладання на основі досліджень. Він забезпечить, що наші освітні системи пропонують усім, хто навчається, рівні можливості у відповідності до їхнього потенціалу й прагнень[15].

Головною подією етапу став Саміт міністрів освіти в Римі 19 листопада 2020 р. У Римському комюніке (Rome Ministerial Communiqué) констатовано, що якщо головними пріоритетами розвитку ЄПВО протягом попередніх 20 років були якість, прозорість та мобільність, то на  наступний період було додано такі пріоритети: інклюзивність, інноваційність та взаємопов’язаність. «Для досягнення нашої візії,‒ заявлено у Комюніке, ‒ ми зобов’язуємось до 2030р., побудувати інклюзивний, інноваційний та взаємопов’язаний ЄПВО на підтримку сталої, згуртованої та мирної Європи:

  • Інклюзивний, оскільки кожен, хто навчається, матиме рівноправний доступ до вищої освіти й отримає повну підтримку у завершенні свого навчання й професійної підготовки.
  • Інноваційний, оскільки в ньому буде запроваджено нові й краще узгоджені методи й практики навчання, викладання та оцінювання, тісно поєднані з дослідженнями.
  • Взаємопов’язаний, оскільки наші спільні рамки й інструменти і далі сприятимуть та активізуватимуть міжнародну співпрацю та реформування, обмін знаннями та мобільність працівників і студентів» (Rome Ministerial Communiqué, 2020).

Аналіз змісту Римського Комюніке дозволяє констатувати, що головними проблемами розвитку вищої освіти у ЄПВО, які стали пред­метом розгляду на Міністерській конференції, і становитимуть предмет уваги академічного товариства на подальші 10 років, є такі: якість, академічна свобода та доброчесність, інклюзивність, диджиталізація, дотримання високих етичних стандартів та прав людини, зміцнення соціального виміру вищої освіти, впровадження інноваційного змісту та моделей навчання, гнучкість та відкритість траєкторій навчання, інтернаціоналізація, розвиток цифрових навичок і компетентностей, участь в інноваційних міжнародних середовищах, спільне інноваційне викладання та дослідження університетами різних країн тощо.



[1] Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти  в європейському регіоні. Ліссабон, 11 квітня 1997 року. (Конвенцію ратифіковано Законом України № 1273-XIV (1273-14 ) від 03.12.99). Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_308#Text

[2] Sorbonne declaration (1998). Joint declaration on harmonisation of the architecture of the European higher education system by the four Ministers in charge for France, Germany, Italy and the United Kingdom in Paris, the Sorbonne, May 25th 1998. http://www.ehea.info/page-sorbonne-declaration-1998

[3] The Magna Charta Universitatum (1988). http://www.magna-charta.org/magna-charta-universitatum

[4] The Bologna Declaration (1999). Joint declaration of the European Ministers of Education. URL: http://www.ehea.info/page-ministerial-conference-bologna-1999

[5] Prague Communiqué. (2001)Towards the European higher education area  Communiqué of the meeting of European Ministers in charge of Higher Education in Prague on May 19th 2001. URL: http://www.ehea.info/page-ministerial-conference-prague-2001

[6] Berlin Communiqué. (2003). “Realizing the European Higher Education Area”. EHEA Ministerial Conference, Berlin, 19, September, 2003. https://www.ehea.info/page-ministerial-declarations-and-communiques

[7] The Bergen Communiqué. (2005). The European Higher Education Area ‒ Achieving the Goals. (2005). Communiqué of the Conference of European Ministers Responsible for Higher Education, Bergen, 19-20 May 2005. URL: https://www.ehea.info/page-ministerial-declarations-and-communiques

[8] The London Communiqué. (2007). “Towards the European Higher Education Area: responding to challenges in a globalised world”.  EHEA Ministerial Conference, London, 18 ‒ 19  May, 2007 . https://www.ehea.info/page-ministerial-declarations-and-communiques

[9] Leuven and Louvain-la-Neuve Communiqué. (2009) “The Bologna Process 2020 – The European Higher Education Area in the new decade”.  EHEA Ministerial Conference, Leuven and Louvain-la-Neuve, 28-29 April 2009. URL: https://www.ehea.info/pid34363/ministerial-declarations-and-communiques.html

[10] Budapest-Vienna Declaration (2010) Оn the European Higher Education Area. (2010) Ministerial Conference in Budapest/Vienna, 10-12 March 2010. URL: http://www.ehea.info/page-ministerial-declarations-and-communiques

[11] Bucharest Communiqué. (2012) “Making the Most of Our Potential : Consolidating the European Higher Education Area” .  EHEA Ministerial Conference, Bucharest, 26-27 April, 2012. https://www.ehea.info/pid34363/ministerial-declarations-and-communiques.html

[12] Mobility for Better Learning. (2012). Mobility strategy 2020 for the European Higher Education Area (EHEA). http://www.ehea.info/page-ministerial-conference-bucharest-2012.

[13] Yerevan Communiqué. (2015) EHEA Ministerial Conference, Yerevan, 14-15 May, 2015. URL: http://www.ehea.info/page-ministerial-declarations-and-communiques

[14] Paris Communiqué. (2018) EHEA Ministerial Conference, Paris, May 25th 2018. URL: http://www.ehea.info/page-ministerial-declarations-and-communiques

[15] Rome Ministerial Communiqué (2020). EHEA Ministerial Conference, Rome, November 2020. URL: https://www.coe.int/en/web/education/-/council-of-europe-at-the-ehea-ministerial-conference