7.5. Фандрейзинг як інноваційний підхід до менеджменту вищої школи: американський досвід

Фандрейзингова діяльність у вищій освіті комплексна системна діяльність, спрямована на залучення ресурсів (фінансових, людських, матеріальних, інформаційних, технічних, технологічних, часових тощо) від приватних донорів, громадських благодійних організацій, органів влади, необхідних для організаційної підтримки університету та реалізації його статутної діяльності або інших суспільно значущих некомерційних проєктів (Красуля, 2016).

У дослідженні А. Красулі з᾿ясовано організаційні та змістові засади фандрейзингової діяльності (ФД) в університетах США. Звернемося до узагальненого викладу означених питань у роботах української науковиці:

Встановлено, що фандрейзингова діяльність базується на принципах чесності, особистісної орієнтованості, емпатії, цілісності, систематичності, прозорості та ефективності.

Основними організаційними формами фандрейзингової діяльності в університетах США є: відділ інституційного розвитку, відділ зв’язків з громадськістю, відділ по роботі з випускниками, асоціація випускників університету. Повноваження відділу інституційного розвитку у контесті розглядуваної нами проблеми, полягають у реалізації фандрейзингової стратегії університету; відділу зв’язків з громадськістю – у впровадженні комунікативної та маркетингової стратегії університету; відділу по роботі з випускниками та асоціації випускників – в організації постійної участі випускників у житті alma mater.

Виявлено, що в сучасних умовах існують такі підходи до організації фандрейзингової діяльності в університеті: 1) децентралізований підхід – у великих, найчастіше приватних, університетах, де розробляють та впроваджують програми ресурсної підтримки всіх сфер ЗВО, ґрунтуючись на принципі конститутивності; 2) централізований підхід – у державних вишах, для яких характерною є організація фандрейзингової діяльності за принципом функціональності; 3) гібридний підхід, що передбачає взаємодію між окремими відділами з фандрейзингу та центральним відділом інституційного розвитку на засадах принципу комплексності.

Системно-структурний аналіз документів американських універ­ситетів та національних фандрейзингових асоціацій дозволили україн­ській компаративістці з’ясувати найбільш поширені методи фандрей­зингової діяльності, а саме: 1) щорічні клопотання (індивідуальні та масові), 2) фандрейзингові кампанії (майнові/капітальні та комплексні); 3) запланована благодійність (ануїтет, благодійні трасти, фонд спільних інвестицій, відстрочений дарунок/заповіт).

Види благодійних внесків, що мають місце в рамках фандрейзингу в американських університетах, традиційно розподіляються за двома категоріями: 1) необмежені ресурси – використовуються університетом на власний розсуд (наприклад, виплата заробітної плати професорсько-викладацькому складу ВНЗ, надання стипендій та матеріальної допо­моги студентам, утримання та ремонт устаткування університету та ін.); 2) обмежені ресурси – регламентуються угодою на використання благо­дійного внеску, підписаною благодійником/донором (наприклад, іменні стипендії, науково-дослідницькі проекти, заснування та фінансування ендавмент-посад для видатних професорів). Великі благодійні внески з обмеженнями інвестуються в цільовий недоторканий фонд універ­ситету – ендавмент, що є ключовим засобом освітнього фандрейзингу.

До інших засобів фандрейзингової діяльності відносяться: особисті та телефонні звернення до донорів – телефандрейзинг; розсилка листів поштою та електронне листування – поштовий, електронний фандрейзинг; подання відповідної інформації на веб-сторінках та в соціальних мережах – Інтернет фандрейзинг; проведення спеціальних заходів, розміщення благодійних скриньок тощо – подієвий/івент фандрейзинг (Красуля, 2016).

Таким чином, в умовах глобалізації економічного життя людства, інтернаціоналізації культурно-освітніх процесів, розвитку глобальних та регіональних просторів вищої освіти, все більш активного поступу ІК-технологій процеси запровадження інноваційного менеджменту вищої освіти набувають системного характеру. З огляду на зовнішні та внутрішні чинники впливу інноваційний менеджмент вищої освіти може мати глобальне, регіональне, національне або інституційне поширення.

Ефективність менеджменту інновацій у сфері вищої освіти залежить як від якості інноваційного процесу, готовності інституційного контексту(ресурсної бази вишу) до здійснення інновацій, так і від особистісних професійних якостей менеджера інновацій. Запровадження успішного зарубіжного досвіду менеджменту інноваціної діяльності у вітчизняній вищій освіті потребує врахування широкої сукупності чинників соціально-економічного, культурно-історичного та організаційно-педагогічного характеру.

Питання для самоконтролю:

1. Дайте визначення понять «менеджмент інновацій» та «інноваційний менеджмент» та поясніть відмінності між ними.

2. Схарактеризуйте систему зовнішніх та внутрішніх чинників, що зумовлюють об’єктивний та суб᾿єктивний характер процесів розвитку менеджменту інновацій у вищій освіті.

3. Схарактеризуйте функції та засоби менеджменту інновацій у вищій освіті.

4. Прокоментуйте політичну, соціальну та академічну доцільність ідеї автономізації університету, сформульованої у міжнародних та національних політичних документах.

5. Окресліть виміри університетської автономії відповідно до Лісабонської декларації  Європейської асоціації університетів 2007 р.

6. Поясніть, у чому полягають цільові пріоритети, методологічні засади  та результати реалізації Програми оцінки автономності університету Європейської асоціації університетів .

7. У чому полягають завдання та результати реалізації проекту ATHENA для України?

8. У чому полягають особливості менеджменту міжнародної діяльності університету як менеджменту інновацій.

9. Схарактеризуйте потенціал фандрейзингу як інноваційного підходу до менеджменту вітчизняної вищої школи.