7.3. Ризик-менеджмент у сучасній вищій освіті: аналіз британського досвіду

Одним із актуальних інноваційних напрямів менеджменту вищої школи у світі є менеджмент ризиків. З кінця XIX – початку XX ст. феномен ризику активно досліджувався в математичних, економічних та правових науках. Цей процес характеризувався накопиченням наукових відомостей про ймовірнісний характер природних і суспільних процесів, розвитком спеціальних розділів математики та логіки, усвідомленням необхідності вироблення норм і правил, що регулюють практику страхування, біржових угод тощо. Надалі феномен ризику став предметом дослідження теорії ігор, теорії ймовірностей, психології, економіки, медицини та інших наук, а у подальшому перетворився на об’єкт міждисциплінарних досліджень, набув статусу загальнонаукового поняття, що виходить за рамки окремої дисципліни. В сучасній теорії освітнього менеджменту ризик  розглядається як специфічний процес вибору альтернатив, варіантів дій у ситуації невизначеності; вибір дії, результат якого визначається випадком [1].

Менеджмент ризиків у вищій школі трактується як процес виявлення та урахування факторів ризику, що становлять небезпеку для успішної реалізації місії навчального закладу, на основі процедури їх ідентифікації, аналізу, визначення і реалізації заходів зниження ймовірності прояву й наслідків ризиків та моніторингу його ефективності. Важливими в контексті розгляду менеджменту ризиків вищої школи є такі поняття:

обслуговування ризиків – включає процеси менеджменту ризиків, а також більш широкі питання про роль та обов’язки управлінських структур, про організаційну культуру закладу.

культура ризику – набір способів, інструментів і методів, які застосовує організація у своїх щоденних діях у рамках ризик-менеджменту. Для організацій, які не формалізують своє ставлення до ризику, культура ризику формується стихійно, що часто призводить до розбіжності в уявленнях про допустимі рівні ризику або до неадекватності застосовуваних методів з управління ризиками між різними службами;

ризик-апетит – толерантність до ризику, що характеризує, наскільки значний ризик організація здатна витримати й ефективно оптимізувати[2].

Показовим, з нашої точки зору, є досвід застосування ризик-менеджменту в управління вищою освітою Великої Британії. Етапами розвитку розглядуваного феномену у Великі Британії, згідно з дослідженнями Т.І.Клочкової [3], стали такі:

1) підготовчо-роз’яснювальний (1999 – 2000 рр.) – розроблення урядом нормативних документів, у яких викладено основні принципи управління ризиками в державних установах, надано практичні рекомендації щодо впровадження менеджменту ризиків на загальнодержавному рівні; 2) початковий (2000 – 2002 рр.) – розроблення Радою з фінансування вищої освіти Англії (HEFCE) рекомендацій щодо запровадження ризик-менеджменту у ВНЗ; залучення до нового аспекту управлінської діяльності  ректорів, проректорів та інших працівників вищої адміністративної ланки, керівників наукових проектів; оцінка поодиноких ризиків; вимога дотримання технічних рекомендацій HEFCE щодо впровадження ефективної системи ризик-менеджменту;

3) унормування менеджменту ризиків як обов’язкової складової управління університетом (2002 – 2004 рр.) – поширення ризик-менеджменту на усі аспекти діяльності ВНЗ, передусім на сферу фінансового менеджменту; 4) професіоналізації ризик-менеджменту та застосування системного підходу (2005–2010 рр.) – залучення фахівців професійної аудиторської компанії до розроблення практичного керівництва з менеджменту ризиків в університетах; делегування повноважень щодо менеджменту ризиків представникам усіх управлінських структур вишу, перехід від дотримання технічних вимог HEFCE до користування перевагами та отримання вигод від упровадження ефективної системи ризик-менеджменту;

4гарантування ефективного впровадження ризик-менеджменту (2011 – 2014 рр.) – надання HEFCE гарантій уряду щодо успішного функціонування системи ризик-менеджменту в університетах;

5) рутинізація ризик-менеджменту на невід᾿ємну складову управління ЗВО (з 2015 р. дотепер).

Британський досвід застосування ризик-менеджменту у вищій освіті дозволив подати таку класифікації типів ризиків:

  • за рівнем освітньої системи: система вищої освіти в цілому, галузеві, інституційні, програмні ризики;
  • за аспектом місії університету: пов'язані з освітнім процесом, дослідженнями, соціальними послугами, інноваційною діяльністю, міжнародною діяльністю;
  • за суб'єктами/стейкхолдерами вищої освіти: студентські, викладацькі, адміністративні, наукові, технічні, ІТ-шні, пов'язані з роботодавцями тощо;
  • за аспектом управлінської діяльності в університеті: нормативні, репутаційні, кадрові, фінансові, рекрутингові;
  • за аспектом ресурсного забезпечення діяльності вишу: інтелек­туальні, фінансові, матеріально-технічні, технологічні, часові ресурси.

Етапами здійснення ризик-менеджменту  у вищій школі, як показало вивчення британського досвіду, є такі:

1) ідентифікація ризиків – визначення рівня ризик-апетиту у відповідності зі стратегією розвитку  університету (формальне визначення кількості та типів ризику, які є прийнятними або допустимими в процесі реалізації стратегічних цілей вишу), визначення всіх можливих ризиків, що можуть здійснювати вплив на успішне функціонування університету, а також документальне оформлення характеристик таких ризиків та ранжування за ступенем їх пріоритету; 

2) здійснення аналізу ідентифікованих ризиків, підсумовування та оцінки ймовірності їх виникнення та потенційного впливу на різні напрями діяльності університету, зокрема на забезпечення стабільного функціонування вишу, людські та фінансові ресурси, навколишнє середовище, імідж та репутацію, адміністративно-правові й політичні відносини тощо; виявлення відмінності між невід’ємним ризиком (властивим університету) і залишковим ризиком (що несе загрозу діяльності університету після здійснення всіх доцільних заходів управління таким ризиком) у процесі оцінювання ризиків; визначення власників ризиків та здійснення розподілу обов’язків щодо управління ризиками між учасниками цього процесу;

3) визначення заходів зниження ймовірності прояву та наслідків ризиків – прийняття рішення щодо найбільш прийнятних для університету методів реагування на ризики, враховуючи наявність відповідних ресурсів; уникнення ризику або відмова від ризику (припинення діяльності або зміна цілей університету); передача ризику (передача відповідальності за ризики третій стороні); прийняття ризику (у разі неминучих ризиків); обробка ризику (зниження небезпеки до прийнятного рівня), контроль ризику (моніторинг діяльності, спрямований на виявлення негативних змін), страхування ризику (придбання страхового полісу);

4) моніторинг ризиків – оцінка ефективності процесу ризик-менеджменту, відстеження впливу ідентифікованих ризиків, здійснення контролю залишкових ризиків та ідентифікація нових. 

Застосування ризик-менеджменту в управлінні вищою освітою Великої Британії здійснюється на двох рівнях: загальнодержавному та інституційному, що передбачає виокремлення та опрацювання відповідних реєстрів ризиків:

На загальнодержавному рівні розроблено орієнтовний реєстр ризиків, що включав вісім груп (репутаційні, у роботі зі студентами, кадрові, майнові та інфраструктурні, фінансові, комерційні, організа­ційні, інформаційні та ІТ-ризики); визначено супутні фактори, що спри­чинюють ризики; дії, спрямовані на зменшення наслідків впливу ризи­ків; механізми раннього попередження ризиків; розроблено комплексну трирівневу модель ризиків, у якій основні ризики пов’язані зі страте­гічними цілями вишу; розроблено профіль ключових зон, до складу яких входять стратегічні ризики, що мають найбільш істотний вплив на функціонування системи вищої освіти Великої Британії в цілому.

На інституційному рівні ризики відображено у двох типах реєстрів – корпоративному, або стратегічному (Corporate Risk Register) та локальному (Local Risk Register). Корпоративний реєстр налічує, як правило, від 10 до 20 пріоритетних ризиків; до його складу входять фінансовий, нормативний та репутаційний ризики, а також ризики, пов’язані з науковими дослідженнями, навчанням, викладанням та кадровим забезпеченням. Локальний реєстр містить ризики, що виникають у процесі поточної діяльності факультету, кафедри та інших структурних підрозділів університету.

Потенційними вигодами ефективного процесу управління ризиками у сфері вищої освіти, згідно з висновками британських експертів є такі:

  • підтримка стратегічного та бізнес-планування, розвитку організаційної системи управління вишу;
  • підвищення репутації та іміджу університету;
  • швидке усвідомлення нових можливостей організації;
  • переконання зацікавлених сторін у тому, що адміністрація володіє ситуацією;
  • забезпечення фінансової стійкості організації;
  • зменшення кількості потрясінь і неприємних сюрпризів у діяльності вишу;
  • активізація зв’язки між факультетами і кафедрами вишу;
  • підтримка ефективного використання ресурсів;
  • підвищення  ефективності наукової, освітньої й інноваційної діяльності університету;
  • допомога у оптимальному фокусуванні програм внутрішнього аудиту вишу [4].

Урядовими структурами Великої Британії (HEFCE) розроблено рекомендації щодо організаційних та змістових підходів до менеджменту ризиків у закладах вищої освіти:

1) ефективне управління ризиками має повною мірою враховувати контекст, у якому функціонує організація, і пріоритети організацій-партнерів;

2) менеджмент ризиків повинен здійснюватися в організації на стратегічному, програмному та операційному рівнях, що утворюють певну ієрархію;

3) ефективний менеджмент ризиків потребує спеціальних компетентностей, які включають готовність до сприйняття нових ідей, до підтримки інноваційних проектів, до оцінки ризик-апетиту організації, готовність до співробітництва та до роботи в команді тощо;

4) кожен ЗВО повинен мати стратегію управління ризиками, побудовану на принципах відкритості та прозорості, залучення менеджерів різних рівнів і професійної громади до ухвалення стратегічних рішень, пропорційності небезпекам у здійсненні запобіжних заходів, доказовості, відповідальності.

5) менеджмент ризиків не є лінійним процесом. Він являє собою збалансовану сукупність взаємопов’язаних елементів, які взаємодіють один з одним і повинні знаходитися в рівновазі один з одним, якщо управління закладом хоче бути ефективним.

Національною  стратегією розвитку освіти в Україні на 2012–2021 рр. ризики розвитку вищої освіти в Україні, спричинені «труднощами перебудовчого періоду, процесами певної соціально-економічної нестабільності, екологічними проблемами»,  а саме:

  • нестабільність економіки, обмеженість ресурсів для забезпечен­ня системної реалізації всіх завдань і заходів, передбачених стратегією;
  • розшарування суспільства за матеріальним становищем сімей;
  • негативний вплив ускладненої демографічної ситуації;
  • несприйняття частиною суспільства запропонованих реформ;
  • неготовність певної частини освітян до інноваційної діяльності;
  • недостатня підготовленість органів управління освітою до комплексного вирішення нових завдань, до координації діяльності всіх служб та інституцій.

Найбільш значимимими інституційними ризиками, характерних для практики вітчизняних вишів, ми вважаємо такі:

  • недостатній рівень фінансування державою навчальної, наукової та соціально-виховної діяльності вишу, неефективне використання бюджетних коштів;
  • недостатній рівень готовності професорсько-викладацького складу до професійної діяльності (рівень фундаментальних знань, володіння сучасними методиками викладання, інформаційно-комунікаційними технологіями) та до неперервного розвитку своїх професійних компетентностей;
  • недостатня матеріально-технічна база для якісної підготовки фахівців;
  • недостатній рівень психокогнітивної, емоційно-вольової готовності абітурієнтів до навчання у виші;
  • несистемні контакти із провідними науковими центрами та вишами країни й зарубіжжя щодо наукового співробітництва, зокрема стажування викладачів, обміну студентами тощо;
  • недоліки в системі укладання угод із підприємствами та організаціями щодо практичної підготовки студентів;
  • невчасне оновлення навчально-методичного забезпечення навчального процесу, його невідповідність сучасним вимогам;
  • недостатній рівень готовності управлінських структур вишу до ефективного маркетингу освітніх послуг, які надаються вишем на регіональному та національному ринку освітніх послуг; до здійснення фандрейзингової діяльності з метою покращення фінансового стану закладу; до затвердження норм академічної доброчесності та контролю за їх виконанням, до створення в колективі сприятливого психологічного та морального клімату.

Дослідження зарубіжної теорії та практики менеджменту ризиків у зарубіжній вищій освіті дозволило вітчизняним науковцям подати такі рекомендації щодо розбудови ризик-менеджменту в українській вищій освіті на підставі вивчення британського досвіду:

  • на національному рівні: розроблення нормативно-правового забезпечення управління ризиками, зокрема включення розділу, що унормовує цільові, змістові та процесуальні складові менеджменту ризиків, до Закону «Про вищу освіту»; прийняття національного Стандарту управління ризиками; здійснення науково-методичного супроводу запровадження нормативів, що регламентують практику ризик-менеджменту в системі вищої освіти; розробка та запровадження в університетах академічних програм з підготовки  та професійного розвитку фахівців у галузі менеджменту ризиків в освіті;
  • на інституційному рівні: розробка стратегії управління ризиками університету у відповідності до його місії, конкретизація методики  виявлення та аналізу ризиків вишу, організація ведення обліку ризиків університету за минулі роки, визначення допустимого рівня ризиків (ризик-апетиту), системний моніторинг процесу та результату менеджменту ризиків на всіх рівнях управління університетом; підготовка звітності про результати управління ризиками, а також відповідальних за введення реєстру основних ризиків та періодичності його оновлення (Клочкова, 2015).


[1] У розгляді питання використано матеріали дисертаційного дослідження члена сумської школи педагогічної компаративістики Т. І. Клочкової (Клочкова, Т. І. (2015) Тенденції розвитку менеджменту ризиків в університетах Великої Британії (автореф. дис. ... канд. пед. наук: спец. 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки). Суми. Режим доступу: http://repository.sspu.sumy.ua/handle/123456789/1922)

[2] UK Government Office. (2002). Risk: improve government’s capability to handle risk and uncertainty: SU report London: Cabinet Office. URL: www.integra.com.boarticulosrisk improving

[3] Клочкова, Т. І. (2015) Тенденції розвитку менеджменту ризиків в університетах Великої Британії: автореф. дис. ... канд. пед. наук : спец. 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. Суми, СумДПУ імені А.С. Макаренка  http://repository.sspu.sumy.ua/handle/123456789/1922

[4] HEFCE. (2005). Risk management in higher education. A guide to good practice, prepared for HEFCE by PricewaterhouseCoopers. URL: https://dera.ioe.ac.uk//5600/