6.1.Ключові поняття теми

Ключовими поняттями теми є «якість вищої освіти» та «забезпечення якості вищої освіти». Звернемося до характеристики першого з них. Оскільки дане поняття викликає активні наукові дискусії, схарактеризуємо концептуальні підходи до його розгляду, що є поширеними у світовій теорії вищої освіти. Як справедливо стверджу­ють експерти, визначення якості вищої освіти передбачає врахування точок зору та інтересів усіх стейкхолдерів вищої освіти, передусім таких:

суспільство, що зацікавлене у формуванні в системі ВО громадян, здатних до успішного функціонування та підтримки відповідних цінностей і стандартів. Конкретизуючи цю категорію стейкхолдерів, дослідники виокремлюють платників податків, які зацікавлені в найбільш доцільному та ефективному, з їх точки зору, розподілі фінансових ресурсів, наданих ними державі;

  • держава, інститути якої уможливлюють, підтримують, забезпечують функціонування системи вищої освіти, у тому числі і фінансування за рахунок коштів платників податків. Держава зацікавлена в найбільш ефективному виконанні системою вищої освіти своєї місії;
  • споживачі освітніх послуг, передусім студенти, зацікавлені у формуванні компетентностей, які забезпечать можливість успішного працевлаштування, та документу, що надасть їм формальне право для побудови професійної кар’єри;
  • провайдери освітніх послуг, тобто заклади вищої освіти, зацікавленість яких полягає у реалізації своєї місії (освітньої, наукової, соціальної та її складових), підтримці та розвитку своєї конкурентоздатності на національному й міжнародному риках освітніх послуг. Крім інтересів  ЗВО як інституції, виокремлюють підходи до розуміння та забезпечення якості окремих її членів, зокрема викладачів та адміністраторів. Має сенс також розгляд  позиції студентів як спів виробників освітніх послуг, а не тільки їх споживачів;
  • споживачі освітнього продукту, тобто роботодавці, зацікавлені в оптимальному співвідношенні якості фахівця та витрат на його освіту й подальший професійний розвиток [1].

Виклики у визначенні поняття «якість вищої освіти», зумовлена також тим фактом, що розглядуваний феномен не є статичним. Його ди­наміку зумовлюють зміни у широкому колі контекстів, у якому функціо­нує виш. До них належать контексти політичні, економічні, соціальні, демографічні, технологічні, які, що ускладнює їх урахування, мають локальний, національний, гео-регіональний та глобальний виміри.

Ще одне коло викликів, яке виникає у трактуванні поняття якість вищої освіти», зумовлює той факт, що інтереси широкого кола зацікавлених стейкхолдерів не є тотожними. Зокрема, дослідники порівнюють позиції провайдерів (університетів) та споживачів освітніх послуг (студентів і роботодавців ) у розглядуваному аспекті проблеми. Так, університети включають у поняття «якість вищої освіти» такі складові, як вхідні параметри діяльності ЗВО (матеріальна база; фінансові ресурси; якість абітурієнтів, викладачів, менеджерів тощо), процесуальні характеристики своєї діяльності (освітні програми, викладацька та навчальна діяльність учасників освітнього процесу тощо), вихідні параметри (результати освітньої діяльності студентів). Студенти асоціюють якість вищої освіти з іміджем ЗВО, у якому вони навчаються, з освітньою програмою, на яку вони вступили, перспективами працевлаштування, які вони отримають після завершення курсу. Роботодавці оцінюють якість вищої освіти за компетентностями своїх службовців, що закінчили відповідні ЗВО, та які необхідні для підтримки конкурентоздатності їх бізнесу.

В сучасних умовах концептуалізація поняття «якість вищої освіти» все більш переміщується у практичний вимір розгляду, що передбачає, передусім, відповіді на питання: якість чого/кого (об’єкт аналізу) та для кого (суб’єкт аналізу); на основі яких стандартів, цінностей здійснюється аналіз якості [2]. Що стосується об’єкта аналізу, ним може бути студент, навчальна програма, навчальний курс, викладач, освітній процес, університет тощо. Аспектами аналізу відповідних об’єктів можуть бути результати навчання, додана вартість (зміни у пізнавальних якостях та компетентностях студентів), задоволення студентів результатами навчання тощо. Суб’єктом аналізу є агент/інституція, що визначає критерії аналізу.

Не втрачає актуальності і ціннісний підхід до характеристики якості вищої освіти, у якому  дослідники виокремлюють чотири  ціннісні підходи: 1) якість як контроль (встановлення правил та процедур, що визначають відповідність: чи забезпечує освіта випускникам необхідні навички та знання для сприяння розвитку економіки та суспільства?); 2) якість як постійне вдосконалення (орієнтованість на результат та на прибуток, у якій важливу роль в оцінці успіху освітньої програми відіграє «клієнт»: чи досягли результати навчання очікуваної цілі?); 3) якість як прихильність (спільне навчання, пошук нових суспільних цінностей, що орієнтовані на майбутнє: чи перетворюються студенти на громадян світову?); 4) якість як досягнення прориву (редизайн та переосмислення,  винаходи, орієнтовані на розвиток креативності та гнучкості: чи є студенти, які отримали освіту, готовими до того, щоб  стати лідерами майбутнього?) [3].

Вважаємо, що наукова дискусія щодо сутності поняття «якість вищої освіти» далеко не вичерпана в силу зростаючої актуальності проблеми та кількості зацікавлених в участі у ній сторін. На завершення наведемо характеристику поняття «якість вищої освіти», подане у документі, що складає основу нормативної бази європейської інтеграції з питань забезпечення якості вищої освіти у ЄПВО, а саме ‒ «Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти» (ESG-2015). У вступі до ESG-2015 зазначено: «Вища освіта ста­вить перед собою численні цілі, такі як підготовка студентів до активної громадянської позиції, до майбутніх кар’єр (розширення їхніх можли­востей працевлаштування), підтримка їхнього особистісного розвитку, побудова широкої і розвиненої бази знань та стимулювання досліджень та інновацій. Відповідно, якщо залучені сторони надають пріоритет різ­ним цілям, вони можуть мати різні погляди на якість вищої освіти, і ці відмінні точки зору мають бути враховані у формулюванні стандартів забезпечення якості. Для поняття якості непросто сформулювати визна­чення, але переважно вона є результатом взаємодії між викладачами, студентами та інституційним навчальним середовищем» [4].

Далі розглянемо поняття «забезпечення якості вищої освіти» (ЗЯВО). Пояснення цілей ЗЯВО, сутності та відмінностей процедур і механізмів розглядуваного поняття знаходимо у міжнародному глосарії з проблем якості освіти UNESCO-CEPES (2007), у якому зазначено: «Забезпечення якості є загальним терміном, що стосується поточного та неперервного процесу оцінювання (оцінки, моніторингу, гарантування, підтримки та вдосконалення) якості системи вищої освіти, закладів вищої освіти або освітніх програм. Як регуляторний механізм забезпечення якості має два пріоритети: відповідальність закладів освіти та вдосконалення результатів. Інструментами реалізації названих пріоритетів є надання інформації та оціночних суджень (не рейтингування закладів) відповідно до погоджених процесів та визначених критеріїв. У багатьох освітніх системах існує відмінність між внутрішнім забезпеченням якості (тобто внутрішньою інституційною практикою з моніторингу та підвищення якості вищої освіти) та зовнішнім забезпеченням якості (практика забезпечення якості закладів вищої освіти та освітніх програм на національному та міжнародному рівнях). Діяльність із забезпечення якості залежить від наявності необхідних інституційних механізмів, які, у свою чергу, підтримуються культурою якості. Управління якістю, підвищення якості, контроль якості та оцінка якості є засобами, за допомогою яких досягається забезпечення якості.

Забезпечення якості відрізняється від акредитації в тому сенсі, що перше ‒ це лише передумова для останнього. На практиці відносини між цими двома концептами суттєво відрізняються від однієї країни до іншої. Обидва означають різні наслідки, такі як можливість працювати і надавати освітні послуги, можливість надавати офіційно визнані ступені та право на фінансування з боку держави. Забезпечення якості часто розглядається як складова управління якістю вищої освіти, а іноді два терміни використовуються синонімічно» [5].



[1] Сбруєва, А. А, Єременко, І. В. (2019). Формування європейського виміру забезпечення якості вищої освіти в контексті інтернаціоналізації освітнього простору. Суми: Вид-во СумДПУ імені А. С. Макаренка. http://repository.sspu.edu.ua/handle/123456789/8185

[2] Brickerhoff, L., Huisman, J.,Laufer M. (2015). Quality in higher education: A literature review. Belgium. Ghent University. Centre for Higher Education Governance. URL: https://www.researchgate.net/publication/340412327_Quality_in_higher_education_A_literature_review_Scoping_report_for_the_Dutch_Education_Council

[3] Van Kemenade, E., Pupius, M., Hardjono, T. W. (2008). More Value to Defining Quality. Quality in Higher Education, 14 (2), 175-185. URL: https://doi.org/10.1080/13538320802278461

[4] Standards and Guidelines for Quality Assurance in the European Higher Education Area (ESG). (2015). Brussels, Belgium. URL: http://www.enqa.eu/index.php/home/esg/

[5] Quality Assurance and Accreditation: A Glossary of Basic Terms and Definitions (2007). Bucharest, UNESCO-CEPES. URL: https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000134621