5.3. Національні моделі взаємодії освітньої та наукової діяльності університету

Особливості реалізації наукової місії університету зумовлені способами організації наукових досліджень на національному (зовнішньо-інституційному) та університетському (внутрішньо-інституційному) рівнях, тобто особливостями поєднання наукової й освітньої діяльності ЗВО, його структурних підрозділів та окремих викладачів. Далі схарактеризуємо найбільш поширені в сучасних університетах моделі відповідно до означеного критерію. В основу поданої характеристики покладено доповідь відомого голандського дослідника у галузі теорії вищої освіти Е. де Веерта на Міжнародному колоквіумі «Дослідження та викладання: усунення поділу?»[1]:

  • інтегрована модель (Німеччина, Австрія, Італія) гармонійне поєднання освітньої та наукової діяльності університету (викладача). Uni ведуть активні наукові пошуки, однак у країні існують і неуніверситетські наукові товариства (академії), зокрема, товариства ім. Фраунгофера, ім. Гельмгольца, ім. Макса Планка, ім. Лейбниця в Німеччині), які доповнюють або й перевищують за досягненнями  наукові проєкти університетів;
  • модель інституційного відокремлення наукових досліджень (Франція, Норвегія, країни пострадянського простору), у рамках якої наукова діяльність є пріоритетом спеціалізованих дослідних інститутів (академій). Наприклад, у Франції аналогом вітчизняної академії наук виступає Національний центр наукових досліджень, НЦНД (Centre National de la Recherche Scientifique, CNRS). НЦНД є найбільшою французькою науково-дослідною організацією, що об’єднує державні установи, які спеціалізуються в галузі прикладних і фундаментальних досліджень, і координує їх діяльність на національному рівні. НЦНД перебуває під адміністративним наглядом Міністерства вищої освіти та наукових досліджень (Ministère de l'Enseignement supérieur et de la Recherche) і об’єднує 10 інститутів та близько 200 лабораторій. Службовці НЦНД не займаються викладацькою діяльністю, у той час як викладачі університетів зобов’язані поєднувати як викладання, так і наукові дослідження;
  • інституційно диференційована модель (США, Велика Британія, Канада). Пріоритет здійснення наукових досліджень надано універ­ситетам, однак існує їх глибока диференціація (за класифікацією Карнегі установ вищої освіти)[2], згідно з якою є дослідницькі (докторські) університети, що мають висококласне матеріальне і кадрове забезпе­чення для наукових досліджень, та навчальні (магістерські) універси­тети, що займаються переважно навчальною роботою, однак зобов’язані конкурувати між собою та з вишами більш високого статусу за грантове фінансування наукових програм. Існують і неуніверситетські спеціалізовані наукові установи, що функціонують у промисловій та бізнесовій сферах та здійснюють переважно прикладні дослідження;
  • модель внутрішньо-інституційного розподілу академічних і дослідницьких функцій в університетах (Массачусетський технологічний інститут (США), університет Твенте (Нідерланди) та ін.). Такий розподіл функцій існує у великих дослідних університетах із високорозвиненою науковою інфраструктурою. У наукових інститутах і лабораторіях дослідних університетів працює персонал, який займається суто науковою діяльністю та не займається навчальною. Викладачі ж у навчальних структурах університетів зобов’язані і викладати, і займатися науковими дослідженнями [3].

Розглянуті національні моделі організації освітньої та наукової діяльності університетів мають глибоке історичне коріння, пов’язане з культурою національної вищої школи. Жодна з цих моделей не є ідеальною в сучасних умовах, про що свідчать документи реформ вищої освіти, які відбуваються у контексті подальшого зближення Європейського простору вищої освіти та європейського дослідницького простору.



[1] de Weert E.(2004) The Organisational Determination of the Teaching and Research Nexus in the 2004 Marwell Conference Presentation at the Marwell 2004 Colloquium on Research and Teaching: closing the divide? URL: http://portallive.solent.ac.uk/university/rtconference/2004/resources/de_weert_paper.pdf

[2] Класифікація Карнегі установ вищої освіти. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Класифікація_Карнегі_установ_вищої_освіти

[3] Сбруєва, А. А. (2012). Інтеграція університету в національну інноваційну систему: світовий досвід та українські проблеми. Порівняльно-педагогічні студії, 3 (13), 133‒141. Режим доступу: http://repository.sspu.sumy.ua/handle/123456789/3234