2.1. Розвиток освіти підвищеного рівня у світі, Європі та в Україні

Освіта підвищеного рівня (протовищі школи) має більш ніж трьохтисячорічну історію, що охоплює різні цивілізації, типи навчальних закладів та форми освіти. Спільним для всіх форм освіти підвищеного рівня (узагальнено назвемо їх школами) було те, що вони призначалися для верств суспільства, які здійснювали владні функції в духовному, економічному, соціальному житті громади. Знання, якими наділялися учні таких шкіл, слугували важливим інструментом влади та мали досить часто ознаки «прихованого знання» (tacit knowledge), тобто були недоступними для широких верств.

Просторово-типологічна характеристика шкіл підвищеного рівня. У зарубіжній та вітчизняній історії освіти  існує широке коло джерел, у яких подано інформацію щодо шкіл підвищеного рівня. Узагальнення та систематизація матеріалів таких джерел дозволяє виокремити дані щодо просторово-типологічних характеристик найбільш відомих з них:

  • країни Стародавнього Сходу (Стародавній Єгипет, Східне Середземномор'я, Месопотамія, Мала Азія, Закавказзя, Стародавня Індія, Китай), де більше 1 тис. р. до РХ майбутні жерці та керівники держави вивчали філософію, поезію, закони природи, мінерали, зірки та небесні тіла, рослин та тварин переважно у формі переважно індивідуального або, іноді, індивідуально-групового навчання;
  • Північна Африка:  Олександрія  в V-III ст. до н. е. (епоха еллінізму). У школах підвищеного рівня, в яких могли навчатися вільні громадяни, вивчали філософію, філологію, медицину і математику. Поступово відбувалося збільшення кількості навчальних предметів, у зв'язку з розвитком та диференціацією науки. Головним центром освіти, науки, культури став Мусейон, де збирались учені та поети з різних кінців античного світу. У ньому містилися зали для досліджень, бібліотека, лабораторії, обсерваторія для спостереження за небесними світилами, навіть їдальня та помешкання для вчених, які жили там за рахунок держави.

У 859 р. у Фесі, на території нинішнього Марокко, Фатимою аль-Фихрі було засновано медресе, яке називають університет Аль-Карауїн, що став одним з відомих духовних і освітніх центрів ісламського світу. Зі стін університету вийшов ряд вчених, філософів і богословів, що здійснили значний вплив на розвиток мусульманської і світової культури. Аль-Карауїн вважається найстарішим у світі постійно діючим вищим навчальним закладом. Особливістю старовинних арабських вищих шкіл,  на відміну від європейських, було те, що вони не видавали дипломів від свого імені: значення мало, перш за все, ім᾿я індивідуального наставника, у якого вчився учень.

  • Давня Греція (класичний античний період V-ІV ст. до РХ). Школа підвищеного рівня - гімназія, де вивчалася риторика, етика, логіка, географія, а також гімнастика. Гімназії були центрами інтелектуального життя поліса. В Афінах при кожній гімназії обов'язково існувала бібліотека. Найбільш відомі школи - Академія, заснована Платоном  і  Лікейон, заснований Аристотелем. Своєрідною формою вищої освіти можна вважати гуртки учнів, які об’єднувалися навколо видатних учених.
  • Давній Рим (ІІ – ІІІ ст. після РХ). Школа Атенеум (Атеней) (дав.грецька. Ἀθηναῖον, лат. Athenaeum). Римський Атеней (вперше створений у 135 р. після РХ) - «школа витончених мистецтв» (лат. ludus ingenuarum artium). До їх числа входили: граматика, елоквенція (риторика), філософія, діалектика (логіка) і юриспруденція. Оскільки школа мала статус офіційної установи, в ній був постійний склад професорів (лат. professores) і вчителів (doctores). Згодом римський Атеней отримав назву «Римської школи» (Schola romana), зберігаючи своє значення до V століття.
  • Візантія (V-ХІ ст.). Продовженням традиції шкіл греко-римського світу у Константинополі став заснований  у 425 р. «Пандидактеріон», який, згідно з місцем розташування, називали  Константинопольська вища школа.  (з ХІ ст. отримав назву Магнавра). Заклад діяв під владою імператора, включав такі школи: юридичну, медичну, філософську, патріаршута мав значний вплив на формування й розвиток вищої освіти у Європі в період Середньовіччя. Його викладачами та випускниками було багато визначних діячів візантійської культури. Деякі історики освіти, особливо грецькі, вважають Константинопольську вищу школу першим університетом у Європі в сучасному розумінні цього слова
  • Франкська держава (Імперія Каролінгів). Придворна школа Карла Великого (кінець VІІІ – початок ХІХ ст.) являла собою гурток учених, який працював під керівництвом вченого монаха Алкуїна, для підготовки чиновників для держави. У школі читали твори античних авторів і отців церкви, дискутували, писали вірші.
  • Київська Русь (Х – ХІІІ ст.). Школа «книжного вчення» князя Володимира (з 988р), де вивчали вільні мистецтва; “академія” Ярослава Мудрого (1037р.), яка включала загальноосвітню школу, бібліотеку (майже 950 томів), академію переписувачів та перекладачів церковних книг. У школі готували високоосвічених державних службовців і вище духовенство на основі опанування «семи вільних мистецтв», співу, давніх і сучасних мов, низки філософсько-богословських дисциплін. Двірцеві школи діяли при княжих дворах  у Галичі, Чернігові, Переяславі, Смоленську та інших княжих столицях.

Поглиблювали освіту вихідці з Київської Русі переважно в Константинополі й на Афоні. З XІV століття пріоритетну роль в здобутті додаткової освіти набула Італія – «колиска» європейських університетів.

Отже, освіта підвищеного рівня (протовища освіта) має дуже давню історію, суттєві змістові особливості, пов᾿язані з культурно-релігійним та соціально-економічним розвитком окремих територій. Достатньо специфічними були і форми підвищеного навчання. Найбільш розвинені з таких шкіл цілком можна узагальнено  назвати «протоуніверситетами», які, на думку українських науковців М. Полякова та В. Савчука, увібрали у себе кращі досягнення закладів освіти античного часу, а саме ‒ Лікея Аристотеля, Академії Платона, Муйсейона Птолемея та Александрійської бібліотеки [1].



[1] Поляков, М. В., Савчук, В. С. (2004). Класичний університет. Еволюція, сучасний стан,  перспективи. К.: Генеза.