1.3. Методи дослідження та джерела порівняльної педагогіки

Методологічні підходи у порівняльно-педагогічних дослідженнях:

  • порівняльний, який передбачає з’ясування елементів спільного й особливого у досліджуваному освітньому/педагогічному феномені;
  • всесвітній – означає розгляд освітніх процесів, що відбуваються в національних та регіональних освітніх системах, у глобальному контексті. Комбінування макро- та мікро- рівнів аналізу освітніх явищ та процесів, і, відповідно, об’єднання одиничного (місцевий рівень освітньої практики), особливого (національний рівень освітньої політики) і загального (регіональні та глобальні тенденції розвитку освітньої політики та практики);
  • синергетичний, з позицій якого освітні системи розглядаються як складні, відкриті організації, що функціонують у турбулентному непередбачуваному контексті;
  • системно-синергетичний, що уможливлює розгляд досліджу­ваного феномену як багатофункціональної, нелінійної, складної, адаптивної, динамічної системи взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів, здатної до самоорганізації та саморозвитку;
  • герменевтичний – дозволяє пояснити взаємозв’язок між логікою локальних освітніх реформ та глобальних змін (економічних, політичних, соціальних технологічних, культурно-освітніх тощо);
  • цивілізаційний, за яким освітній процес розглядається в рамках сукупності всіх форм життєдіяльності дитини (людини) тієї чи іншої цивілізації – економічних, політичних, культурних, релігійних, наукових тощо;
  • культурологічний, що забезпечує спрямованість дослідження на розуміння освітніх традицій в умовах інших культур, цінностей і менталітету;
  • антропологічний,  за яким всі освітні реалії розглядаються крізь призму людини, потреб розвитку особистості;
  • синхронний, який передбачає осмислення розгортання освітнього процесу в просторі, у співвідношенні з іншими цивілізаціями, регіонами та країнами;
  • діахронний, в рамках якого розглядаються і співставляються педагогічні факти та явища, що відбуваються у різних культурно-історичних циклах в межах однієї цивілізації, регіону, країни.

Принципи сучасної методології досліджень у галузі ПП: відкритість, плюралізм та інтегративний характер, що проявляються в таких ознаках:

  • взаємозв’язок з іншими науками, передусім філософією, соціологією, антропологією, політологією, економікою, культурологією, історією, психологією, етнологією та ін.;
  • різноманітність філософських позицій компаративістів: від позити­візму та неомарксизму до неопрагматизму та постмодернізму;
  • різноманітність ідеологічних орієнтацій теоретиків освіти : від консерватизму, неоконсерватизму, лібералізму та неолібералізму до соціал-демократизму, лейборизму, різних варіантів «третього шляху» та неокомунізму;
  •  методологічне різноманіття, що проявляється у застосуванні широкого спектру методів дослідження: від природничо-наукових до соціологічних, гуманітарних і власне педагогічних.

Методи дослідження у ПП

загальнонаукові: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, конкретизація, класифікація, систематизація – для вивчення джерел з досліджуваної проблеми, логічної організації масиву інформації за спрямованістю наукових розвідок; визначення методології та поняттєво-термінологічного апарату порівняльно-педагогічного дослідження; кількісні методи, спрямовані на отримання кількісних даних щодо об᾿єкта дослідження, статистичних даних, що необхідні для дослідження кількісних показників, які характеризують актуальний стан та перспективи розвитку досліджуваного феномену; якісні методи, що направлені на вивчення широкого спектру проявів об’єкта і відслідковують не його кількісні прояви, а орієнтуються на розкриття причинно-наслідкових зв’язків.

конкретно-наукові: термінологічний аналіз, що уможливлює розкриття сутності базових понять дослідження, зіставлення змісту ключових термінів і понять у різних національних/мовних термінологічних традиціях; системний аналіз, що дозволяє установити взаємозв’язки між елементами досліджуваного освітнього явища  як цілісного суспільного, освітнього та культурного феномену; історико-генетичний, ретроспективний та хронологічний методи, що дають змогу простежити розвиток досліджуваного феномену; метод періодизації, за допомогою якого досліджуваний феномен розглядається в часовому континуумі історичного процесу й здійснюється виокремлення хронологічно послідовних етапів, що відрізняються один від одного суттєвими особливостями; структурний (структурно-логічний, системно-структурний, структурно-генетичний) метод, який передбачає «розчленування» феномена, що вивчається, на складові частини: оригінальність дослідження залежатиме від того, на які саме частини дослідник розділить свій предмет, на які запитання він прагнутиме відповісти; порівняльний (порівняльно-зіставний) метод, що дозволяє на основі співставлення певних аспектів функціонування освітнього процесу або феномену робити висновки про провідні чинники, що зумовлюють ефективність діяльності освітніх систем, та провідні тенденції їх розвитку; метод наукової екстраполяції, що сприяє виявленню можливостей творчого використання позитивних концептуальних ідей, практичного зарубіжного досвіду у процесі модернізації освіти в Україні;

емпіричні: бесіди, інтерв’ювання, включене спостереження, електронне листування, дискусії з науковцями, які сприяли верифікації отриманих даних щодо специфіки функціонування досліджуваного явища/процесу у інших країнах; нетнографія що уможливлює кількісну та якісну характеристику представлення досліджуваного феномену в E-net.

Джерела досліджень з порівняльної педагогіки вищої школи.

1. Офіційні документи, до яких відносять:

  • державні документи, що регламентують освітні права громадян та обов’язки держави щодо підтримки та розвитку освітньої системи;
  • документи та матеріали громадських, професійних та політичних організацій, їх форумів;
  • матеріали та рекомендації форумів міністрів освіти регіонів (Ради Європи, країн Африки, арабських країн, Латинської Америки тощо);
  • документи ООН, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ОЕСР, Ради Європи, Європейського Союзу, колективних суб᾿єктів Болонського процесу;
  • всі види документації закладів вищої освіти, у яких фіксується нор­мативний, змістовий, процесуальний та результативний аспекти їх освітньої, наукової, інноваційної та соціальної діяльності.

2. Статистичні дані (ЮНЕСКО, ОЕСР, СБ, регіональних та національних статистичних агенцій) та аналітичних матеріалів до них. Наприклад: Global Educational Digest (UNESCO); Education at a Glance (OECD), EdStats Query (World Bank).

3.   Монографічні дослідження з питань освіти, авторами яких є педагоги-теоретики та практики, освітні діячі, колективи науково-дослідних установ, експерти міжнародних фахових та «перасолькових» організацій (umbrella organisation);.

4.   Наукові статті, що публікуються у спеціалізованих наукових журналах. Найбільш відомими у світі журналами, що спеціалізуються на проблемах вищої школи та входять до міжнародних наукометричних баз даних, є такі: Higher Education, Higher Education Perspectives, Higher Education Policy, Higher Education Quarterly, Innovative Higher Education, Journal of Higher Education, Journal of Higher Education Ethics, International Education, Research in Higher Education,  Planning for Higher Education, Prospects, Review of Educational Research, Review of Research in Education, Review of Higher Education, Studies in Higher Education, Journal of Research in International Education, Journal of Studies in International Education. Globalisation, Societies & Education та ін.

5.   Матеріали конференцій з питань вищої освіти, що проходять під егідою міжнародних економічних, культурно-освітніх та професійних організацій, міжнародних університетських мереж тощо;

6.   Блоги експертів з проблем вищої освіти, передусім з питань інноваційного (альтернативного) розвитку вищої освіти.